Міфи Давньої Греції [Катерина Гловацька] (fb2) читать постранично, страница - 2

темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки «олюднювали», тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Розповідалося, що від шлюбу двох богів — Землі і Неба — народилося перше покоління богів, так званих титанів — шестеро братів і шестеро сестер. Один із них, Кронос, захопив владу, скинувши свого батька Урана. Йому було провіщено, що так само, як він забрав владу в батька, так і один із його синів забере в нього владу. Отож, коли його дружина Рея народжувала дітей, Кронос відразу поглинав їх. Але коли народився Зевс, майбутній владар богів, Рея сховала сина в печері на острові Кріті. Зевс виріс і, не пізнаний Кроносом, пішов до нього служити чашником. Якось Зевс домішав до вина таких ліків, що Кронос відригнув усіх поглинених богів — Зевсових братів і сестер.

Між молодшими богами — Зевсом, Посейдоном, Герою, Гестією, Деметрою — і старшими, титанами, сталася жахлива десятирічна війна. Нарешті, молодші боги з допомогою випущених із підземного світу Гекатонхейрів (Сторуких) та Кіклопів (Круглооких) перемогли титанів і оселилися на Олімпі. Крім згаданих вище, до олімпійських богів зараховували ще дітей Зевса — Аполлона, Арея, Гермеса, Гефеста, Афіну, Артеміду й Афродіту.

Дуже багато існувало міфів про діяння богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей. Майже в кожному з уміщених у цій книжці переказів ви знайдете розповідь про вчинки богів, які щедро винагороджували того, хто їх шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Боги подібні до людей з їхніми чеснотами та вадами.

Інші міфи розповідали про походження людей. Ці оповідання дуже суперечливі. За деякими міфами, олімпійські боги створили людей, щоб ті служили їм, приносили жертви. Інші міфи стверджують, ніби людей виліпив із глини титан Прометей. У міфі про всесвітній потоп із усіх людей лишається одна пара — Девкаліон і Пірра, дітей у них нема, а щоб народилося нове людство замість винищеного потопом, вони за порадою богів кидають через голови каміння, яке стає людьми (по-давньогрецькому «лаас» — камінь, а «лаос» — люди, народ).

Існували численні розповіді про героїв («герос» — грецьке слово): напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок.

Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями, і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти — про них ви прочитаєте в цій книжці.

Багато міфів розповідали про родоначальників різних знатних родів, з їхніми міфічними, напівміфічними чи й історичними предками. Знатні люди хотіли мати своїх родоначальників серед богів чи принаймні серед уславлених подвигами героїв. Розповідається, наприклад, що Тантал був сином Зевса і німфи Плуто, а в Тантала був син Пелоп (звідси назва південної частини Греції — Пелопоннес, тобто острів Пелопа); серед численних дітей Пелопа і Гіпподамії був Атрей, родоначальник Атрідів — Агамемнона і Менелая, а дітьми Агамемнона й Клітемнестри були Електра, Іфігенія і Оресг. Від Оресга й Герміони виводили свій рід владарі Аргоса і Спарти.

Дуже цікаві міфи, що їх переказали давньогрецький поет Гесіод і римський поет Овідій, про «віки», тобто періоди історії людства. За цими переказами, в історії людства послідовно заступали один одного п’ять великих «віків»: «золотий», коли люди жили щасливо, без турбот і без воєн; «срібний» — також досить щасливий для людей, які, проте, не шанували богів і були знищені; «бронзовий», коли люди впали на землю, мов достигле насіння з ясенів, уже озброєні бронзовою зброєю, якою воювали одне з одним; ще один «бронзовий вік», коли відбулися похід аргонавтів по золоте руно, війна нащадків Едіпа за владу в Фівах, війна ахейців з троянцями, про яку розповідається в «Іліаді», і, нарешті, останній «вік» — «залізний», за якого люди несправедливі й жорстокі, невпинно воюють між собою — це сучасний період історії для давньогрецьких і римських поетів.

Уже з першим «бронзовим віком» пов’язані власне історичні події. Можна вважати, що в «Іліаді» йдеться про справжні історичні події і про людей, які колись існували, хоч усі ті події та люди прикрашені фантазією геніального автора поеми. Автором «Іліади» й «Одіссеї» називали Гомера, хоча про нього вже тоді, коли вперше були записані поеми, нічого вірогідного не було відомо. Отже, участь богів у сутичках ахейських і троянських вождів — вигадана. Проте історичне існування таких людей, як Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Пріам, Гектор — цілком можливе.

Греки, так само, як і інші давні народи, вважали різні лиха, що їх зазнавали люди — нещасливі випадки, хвороби, смерть, — за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти своєї величі стежать за людьми й оцінюють їхню поведінку, відповідно винагороджуючи або караючи смертних. Найвищою нагородою з боку богів було надання людям безсмертя. Що ж до кар, то їх