Аксенов Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

той же час поглиблено займався театром епохи Єлизавети Англійської: перекладав, коментував і

публікував у видавництві «Academia» драматургію Шекспіра, Бена Джонсона, Марло, Вебстера.

Останнє есе, завершене в кінці 1933 року, виділилося й розрослося в невелику самостійну

монографію, над якою він працював в останні місяці свого життя.

ЗБРИВ БОРОДУ, з книги М. Ройзмана «Все, що пам’ятаю про Єсеніна»

У листопада 1920 року у Великому залі консерваторії відбувся суд над імажиністами. Квитки

розпродали задовго до вечора, у вбиральню було стовпотворіння вавілонське, хоча більшість

відвідувачів через холод не ризикували зняти шубу.

Імажиністи прийшли повному складі.

На естраді стояв довгий, покритий зеленим сукном стіл, а за ним сиділи дванадцять суддів, які

були вибрані з числа слухачів, а вони, у свою чергу, з свого середовища вибрали голову. Недалеко

від суддів сидів літературний обвинувач – Валерій Брюсов, поряд з ним – цивільний позивач Іван

Аксьонов; далі розмістилися свідки звинувачення і захисту.

Цитуючи напам’ять класиків поезії і вірші імажиністів, Брюсов виголосив звинувачувальну

промову, офарбивши її неабиякою часткою іронії. Суть зводилася до того, що ось імажиністи

пробилися на передові позиції радянської поезії, однак це явище тимчасове: або їх звідти витіснять

інші, або вони... самі підуть.

Висуваючи позов імажиністам, І. О. Аксьонов теж іронізував над віршами, причому особливо

дісталося Шершеневичу і Кусикову. Проте іноді іронія не вдавалася Івану Олександровичеві і, як

бумеранг, поверталася назад... на його голову, що, природно, викликало сміх над цивільним

позивачем.

Добре виступив Єсенін.

– А судді хто? – вигукнув він, пригадавши «Лихо з розуму».

І, показавши пальцем на Аксьонова, у якого була велика руда борода, продовжував:

– Хто цей цивільний позивач? Чи є у нього хороші вірші?

І голосно додав:

– Нічого не зробив в поезії цей тип, що потонув в своїй рудій бороді!

Це був разючий єсенінський образ. Мало того, що всі, хто сидів за суддівським столом, і ті, хто

знаходяться в залі консерваторії, голосно реготали.

Мало того! У наступні дні в клуб Спілки почали з’являтися відвідувачі і просили показати їм

цивільного позивача, котрий потонув в своїй рудій бороді. Число цікавих збільшувалося з кожним

днем. Аксьонов, замголови Спілки поетів, який щовечора бував у клубі, дізнався про це і збрив

бороду!

ЗАТЕСАВСЯ ОДИН БІЛЬШОВИК, з книги Б. Зайцева «Літературні портрети: М. Бердяєв»

…Набагато пізніше, уже на початку революції, запам’яталася мені сценка в його (Бердяєва М. –

авт.) квартирі...

Зібралося досить багато народу, до того ж, вельми строкатого. Затесався і один більшовик, Аксьонов.

Про щось говорили, сперечалися, Д. Кузьмін-Короваєв і моя дружина мов шуліки налітали на

цього Аксьонова. Він став відступати до виходу, та суперечка продовжувалася й в передпокої.

Лаяли вони його не на жарт.

Микола Олександрович стояв біля дверей і весело сміявся. Коли Аксьонов схопив свій кашкет і

почав утікати, Бердяєв зареготав зовсім радісно.

– Ти з глузду з’їхала, – шепотів я дружині. – Адже він може донести. Підводиш Миколу

Олександровича.

Але тоді ще можна було викидати такі штуки.