Антон Великий [Ґюдрун Скреттінґ] (fb2) читать постранично, страница - 2

у соціальному сенсі Уле далеко позаду мене. Зате він наймиліший хлопець у світі.

Ми дивимося відео з куркою, яка грає на піаніно, і з папугою, який каже «Fuck you», аж доки Ейвінн починає збиратися додому. По середах він водить молодшого братика на спортивні заняття.

Щойно за ним хряскають вхідні двері, підводиться Кароліна.

— Я знаю, що нам робити!

— Я — теж, — відгукується Уле. — Дивитися ютуб…

Але Кароліна хитає головою.

— Я мала на увазі, не тепер, а загалом: що нам ТРЕБА зробити!

Кароліна суперспец з театральних пауз, коли всі завмирають, чекаючи, що ж буде далі. Ось і зараз вона глибоко вдихає, перед тим як сказати.

— Ми зберемо гроші! Щоб Ейвінн міг поїхати з нами! Ми ж усі залишаємося вдома на зимових канікулах.

— Створимо учнівську фірму?

Це Нільс питає. Його старшому братові вісімнадцять, тож Нільс багато чого знає про різні форми діяльності в коледжі. Підприємницька діяльність, гучні святкування випускників, яких у Норвегії називають рюсами. (Він також чимало знає про ігри й фільми для повнолітніх.)

— Щось таке, — киває Кароліна. — Можемо продавати якісь речі або виконувати платні послуги… you name it!

Вона замислюється на мить, притьмом біжить на нашу кухню, розглядає почеплені на холодильнику папірці-нагадування.

— Термін збору — остання субота зимових канікул. У нас не так багато часу! — кричить вона звідти.

Я вражено дивлюся на неї, коли вона повертається до вітальні. Навіть Іне, моя кохана, ліпше не придумала б. Звісно, ми цілком можемо заробити грошенят Ейвіннові на мандрівку. Бо ж нащо іще потрібні друзі!

— А Ейвіннові що скажемо? — питаю я. — Він також нікуди не їде на канікулах.

— Не проблема! — радісно вигукує Кароліна; видно вона й про це подумала. — Він буде з нами. Не конче розповідати йому, для кого призначатимуться кошти.

Гм, шахісти вміють продумувати стратегію!

— Блискуча ідея! — підтримую я і вже відчуваю себе бізнесменом. (Здається, бізнесмени часто вживають ці слова.)

Нільс також загорається і вже наступної миті нишпорить у ґуґлі.

— Нам треба скликати наради й мати бізнес-план, — уголос зачитує він.

Я широко всміхаюся. Бізнес-план, еге ж. Мені подобається слово. Уже майже уявляю себе в костюмі з краваткою на нарадах, уявляю, як відрекомендовуюся клієнтам і промовляю «приємно познайомитися».

— У графі «пропозиції для учнівського підприємництва» написано, наприклад, що можна взятися за кейтерінґ, — читає далі з монітора Нільс.

Думки про костюм з краваткою миттю вивітрюються з голови.

— Кейтерінґ? Канапе з креветками й усілякі штучки?

Я ледь не засміявся. Уявив, як ми з Уле намащуємо канапе для гостей на хрестинах. Або ще гірше: холодець! То таке собі драглисте желе з горошком і рибним пудингом.

Скажімо так: НЕ там неорана нива для наших талантів!

На жаль, у цій сфері треба мати більше компетенції, ніж знати лише про горошок і канапе з креветками. Нільс ще знаходить таке: «Послуги повинні відповідати запитам».

Тут ми чухаємо потилиці — я та Уле. Кароліна пояснює:

— Тобто треба з’ясувати, що людям потрібно.

Це важче, ніж можна було сподіватися. Я навіть своїх потреб до пуття не знаю. Тітка Ґрю, скажімо, цікавиться, який подарунок я хотів би на Різдво, а в мене в голові порожньо.

Нільс далі читає:

«Може, вам чогось не вистачає у вашому довкіллі?»

Довкілля? На думку спадає лише літо, бо в моєму довкіллі мені його завжди не вистачає. У нашому довкіллі увесь тиждень тримався п’ятнадцятиградусний мороз, ніздрі примерзали!

На жаль, ніхто з нас не володіє надприродними здібностями. (Та й гроші на такому не заробиш!)

Нільс сполохано дивиться на годинник. Він мав бути вдома ще чверть години тому.

— Збираємося завтра в мене на першу нараду, — каже він на ходу.

Кароліна й Уле ледь не наступають йому на п’яти, теж кваплячись до дверей. Кароліна не менш збуджена за Нільса. І має в запасі не менше важких і мудруватих слів, ніж він.

— Домашнє завдання для всіх: опитати батьків, які потреби має наша місцева громада, — кидає вона вже з-за дверей.

Я ще оніміло стою якийсь час. У голові трохи думок про канапе з креветками й костюм з краваткою, але більше про Ейвінна. Про те, що він не має грошей на мандрівку. І про його маму, котра не знає, яку ж придумати відмовку.

Я думаю: чому треба соромитися безгрошів’я? Хіба брак грошей означає, що людина дурна або лінива?

А от ДУЖЕ багато грошей може означати, що людина пограбувала банк. Таке, я вважаю, вчинити міг би лише дурень.

Я тихенько зітхаю і йду на кухню приготувати собі канапку з сиром. На півдорозі різко гальмую. Господи, ті двоє знову за своє. Тобто тато й Анна.

Добре, хай вони й народилися минулого століття, але ж мають бути якісь межі! «Глянь, он танцює дідусь…» — репетує з динаміків,