Своїх героїв потрібно знати! [Олександр Бурчак] (pdf) читать постранично

Олександр Бурчак

СВОЇХ ГЕРОЇВ
ПОТРІБНО ЗНАТИ
ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Я. П. БАТЮКА

Своїх героїв потрібно знати

В-во «Барма»
Київ – 2017

1  

Олександр БУРЧАК
СВОЇХ ГЕРОЇВ ПОТРІБНО ЗНАТИ

До 100-річчя від дня народження
Я. П. Батюка
Автор висловлює щиру вдячність усім своїм колегам і друзям, які допомагали у підготовці і написанні цього нарису: Г. В. Сороченко,
Г. П. Самборській, С. А. Васіну, І. В. Компанієць,
Є. О. Шевченко, В. М. Ге­расименку, М. В. Потеляхіній, П. Г. Макарен­ку, З. В. Василенко.

ISBN 978-966-7139-83-2
2  

© Бурчак О., текст, 2017
© «Барма», додрук. підготовка, 2017
Олександр Бурчак

ПЕРЕДМОВА
Є імена, які становлять національну гордість країни,
бо втілюють найкращі риси мільйонів людей – їхні муд­
рість, мужність, невичерпну творчість, їх нездоланний
дух у боротьбі за світле прийдешнє. До таких імен-символів належить ім’я Якова Петровича Батюка, керівника Ніжинського підпілля в роки фашистської окупації
України.
Слід пам’ятати, що його виключно прекрасне життя було подвигом наполегливості, цілеспрямованості,
волі, дерзання. Ця обдарована людина користувалася
б пошаною і визнанням суспільства і за інших обставин,
і без її участі у смертельному двобої з жорстокими поневолювачами. Згадаймо рядки поета Віталія Коротича: «Життя – це не прожиті дні, а справи, що зробити
встиг ти».
Та на жаль, мало хто із авторів публікацій про нашого героя дотримується такої думки. Хоча вже написано досить багато творів, різних за жанром та обсягом, в них, як правило, використовувались штампи, які
ще в далекі роки створили радянські ідеологи, і якими
користуються ще й зараз. Тут завжди фігурували гестапівські агенти, провокатори, а також і зрадники. А
героїзм, на думку авторів, полягав у тому, що підпільники повинні були підірвати десятки ворожих ешелонів, вбити десятки, а краще сотні німецьких солдат і
офіцерів. Тут все залежало від безмежної фантазії горе-літописців. А що вже говорити про тих псевдогероСвоїх героїв потрібно знати

3  

їв, котрих обсипали численними орденами і привілеями за ті подвиги, які були тільки на папері.
Ще і до цього часу існує ганебна практика, коли з героя намагаються зробити ідола. При цьому чомусь забувають, що герой – це, перш за все, жива людина, яка
має свій характер, свою індивідуальність, яка наділена
позитивними і негативними рисами тощо.
Про Батюка написано чимало. Але, відомо, що література – це та галузь людської діяльності, де кількість
не переходить у якість. А давньоримські мудреці вважали, що найнебезпечніша брехня – злегка викривлена істина.
Мета цієї роботи – показати, як, яким чином незряча
людина змогла створити й очолити підпільну організацію, і десятки людей пішли за нею, довіривши їй своє
життя; а також розповісти, як саме народні месники
хоробро боролися з жорстоким ворогом під керівницт­
вом мудрого і сміливого Якова Батюка. І якщо я хоча
б у чомусь переконаю читача, то вважатиму, що своє
завдання виконав.
Є ще одна причина, яка спонукала мене написати
цю роботу. У травні 2018 року виповнюється сто років від дня народження Батюка. А що наше суспільство
знає про цю визначну людину? Про Батюка вже забувають і люди старшого покоління. Молодим людям
взагалі про нього майже нічого не відомо. На жаль, ні в
бібліотеках, ні в мережі інтернет вони не знайдуть достатньо корисної та цікавої інформації про незрячого
героя, нашого співвітчизника.
Як відомо, людина живе стільки, скільки живе
пам’ять про неї. То ж давайте продовжимо життя Якова Петровича Батюка.
4  

Олександр Бурчак

«Настане день, коли сучасне стане минулим, коли
говоритимуть про великі часи і безіменних героїв, які
творили історію, я хотів би, аби всі знали, що не було
безіменних героїв, а були люди, які мали свої імена,
свій вигляд, свої сподівання і мрії, і тому страждання найбільш непомітного з них були не меншими, ніж
страждання того, чиє ім’я увійде в історію. Нехай же
ці люди будуть завжди близькими для вас як друзі, як
рідні, як, зрештою, ви самі».
Юліус Фучик

Ъ

Своїх героїв потрібно знати

5  

РОЗДІЛ І
РАННЄ ДИТИНСТВО
В селі Рижани Володарсько-Волинського району на
Житомирщині в родині Петра Івановича та Параски
Миколаївни Батюків 12 травня 1918 року народилася
п’ята дитина. Хлопчика назвали Яковом.
Суворі дні громадянської війни. Часта зміна влади,
розруха трагічно зачепили цю родину. Страшна віспа
вирвала із життя одну із сестер Яші, а самого позбавила зору, коли хлопчикові минув один рік. Про медичну допомогу годі було і думати, якщо сьогодні, майже
через сто років, лікарів у селі не набагато більше, ніж
було тоді.
Дитинство незрячого хлопчика в селі 20-х років
минулого століття не назвеш щасливим. Якщо і були
у нього іграшки, то дуже примітивні. Зрячі діти могли
роздивлятись картинки у книжках, щось самим малювати тощо. Нерідко, йдучи до школи,